Фінансування системи охорони здоров’я
Загальний обсяг видатків зведеного бюджету на 2008 р. по МОЗ України становив 21,8 млрд грн., у т.ч. Державний бюджет - 3,2 млрд грн., місцеві бюджети – 18,6 млрд грн. Крім МОЗ України, кошти на фінансування відомчої мережі закладів охорони здоров’я, як головним розпорядникам бюджетних коштів, виділялися з державного бюджету іншим міністерствам і відомствам. Зведений бюджет галузі системи охорони здоров’я в Україні становив 23,8 млрд грн., з яких майже 9,0% бюджетних коштів було спрямовано на фінансування відомчих закладів і установ охорони здоров’я. Така розпорошеність і підпорядкування фінансових ресурсів різним міністерствам і відомствам формує передумови нераціонального використання ресурсів, а також не ефективної державної політики в сфері охорони здоров’я в цілому.
[[MORE]]Загальні видатки на охорону здоров’я у структурі ВВП України займають 3,5% (по оцінкам ВООЗ, з врахуванням тіньового фінансування пацієнтами - 6,5%). Для порівняння в Європейському регіоні цей показник зафіксовано на рівні 7,7% ВВП, Європейському Союзі – 8,7% ВВП.
Загальні витрати на національну систему охорони здоров’я в розрахунку на душу населення по паритету купівельної спроможності у дол. США в Україні у 5,5 разів нижчі, ніж у Європейському регіоні, в 3,9 разів - у Європейському Союзі, майже вдвічі - у Польщі.
Головна відмінність полягає також у тому, що в Україні основним джерелом доходів системи охорони здоров’я є загальні податки – 52,8% від загальних витрат, частка добровільного медичного страхування для окремих категорій населення - на рівні 0,6%, в той час, коли у Німеччині 87,6% витрат забезпечується за рахунок коштів медичного страхування.
Рівень оплати медичних працівників системи охорони здоров’я залишається низьким як по відношенню до рівня оплати праці працівників, зайнятих в інших секторах економіки України, так і, порівняно з іншими країнами, коли різниця в оплаті праці визначається різницею в декілька разів.
Інструментами економічної мотивації та адміністративних важелів до покращення якості та ефективності ми бачимо, в першу чергу, у зміні законодавства, яким буде регламентовано перехід на прозорі і ефективні методи оплати медичних послуг, направлені на мотивацію медичного персоналу до якісної роботи:
– чітка система взаємовідносин та направлень між різними рівнями медичної допомоги (первинна, вторинна, третинна);
– можливість автономії постачальників медичних послуг – як фізичних, так і юридичних осіб;
– заміна, використовуваного нині методу оплати постачальників медичних послуг з постатейним кошторисом, новими, орієнтованими на результат, і найбільш прийнятними для ефективного мотивування та регулювання діяльності відповідних постачальників;
– перехід до активної моделі закупівель медичних послуг на контрактній основі;
– необхідність розробки та затвердження основаних на принципах доказової медицини медичних стандартів.
Джерело